Ірена Карпа "Піца «Гімалаї»"

Let people with wrong views say what they want

© Padmakara

Ірена Карпа. Знов. Але інша. Зовсім інша. Це вже не та Карпа, яку ми знали за часів "Бічез" та "Порна". Вона змінилась, еволюціонувала. Все меньше сексу (але ж і не без нього, хе), все більше глибини. А точніше, висоти.

На початку книги, приблизно першу тритину її, мені здавалось, що це якась хуйня (вибачте за одвертість). Але вона затягувала мене. Я насправді зовсім не хочу розповідати про цю книгу. Бо від неї, як не від жодної іншої книги, я чекала справжньго хепі-енду. Чекала щиро. Чекала, навіть коли лишилося півсторінки. І все ж. Не все так просто. Багато чого для мене так і лишилося загадкою.

Це книга, після якої я почну слухати RADIOHEAD.

Я закохалася в гори. На цей раз аканчатєльна і бєзпаваротна.

Один з найстрашніших демонів - демон Надії ©

Я хочу повертатися до книги знову. Мене вона непокоїть, в найкращому розумінні цих слів. Дивовижний Тибет, дивовижні Гімалаї. Дивовижне відкриття Евересту всередині тебе.

Як казала Бася, я не знаю, що казатиму про Карпу років через десять, буде подобатись вона мені, або ні, але я точно зможу сказати, що в свої 18 я тащілась від Карпи.

...Якщо достатньо довго йти своїм містом - не обов'язково навіть на південний схід, можна йти в будь-якому напрямку, треба просто довго й невідривно дивитися в небо поверх дахів, дерев і навіти хмар - рано чи пізно ваші Гори неодмінно вам покажуться. ©